Дитяча гра як елемент культури українського народу

( на прикладі села Новий Мерчик)

секція: етнографічні особливості краю

Бардаков Валерій , учень 9 класу Новомерчицького НВК , Валківської районої ради

Харківської області

Керівник: Бардакова О.Ю., вчитель початкових класів

 

Невід’ємною частиною культури українського народу є народна гра. Народні ігри, відомі нам як забава, але досліджуючи їх маємо багатющий матеріал для з'ясування історичних основ формування української нації, коріння і звичаїв, вірувань та традицій.

Гра має багатовікову  історію. Аналіз змісту ігор дітей різних епох наводить на висновок, що гра, як правило,  виникала після трудового процесу або на її основі.

З глибокої давнини діти наслідували дії дорослих, реалізуючи їх у ігровому середовищі. Очевидно тому діти первісних людей відображали в своїх іграх війну, полювання, землеробські процеси. Вони наслідували і оволодівали найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекало їх у дорослому житті. А.С. Макаренко вважав, що яка дитина буде в грі, така буде і в праці.

Передаючись з покоління в покоління, змінюючись і виникаючи знову, народні ігри задовольняли всі вікові особливості дітей. Під час забав у дитячому віці виявляється найбільша рухова активність, через те у дитячому фольклорному надбанні багато рухливих ігор та ігор з різними предметами.  Поки батьки невпинно працювали в полі, вуличні ігри були своєрідним дитячим садком та школою водночас. Вони стали першими вчителями українських дітлахів.

За даними опитуванням мешканців села Новий Мерчик віком від 6 років до 84 рокі найпоширенішими були рухливі  ігри «Піжмурки», «Платочок, «Ати-бати йшли солдати», «Жили у бабусі...», «Козаки – розбійники». Дитяча природа створена таким чином, що інтенсивний фізичний розвиток дитини, супроводжується надмірною жвавістю. Саме тому  народна дитяча гра включила  всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи з предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей.

Залежно від регіону України рухлива гра  «Піжмурки» має декілька варіантів назв: «Піжмурки», «Жмурки», «Хованки», «Прятки». Існує кілька її різновидів. В одній діти вибирають ведучого і називають його «Піжмурком» за допомогою лічилки, в іншій за бажанням.  Значно відрізняється зміст  слів гравців. Це можуть бути питання, лічба, деколи текст взагалі відсутній. Шукаючи гравців «Піжмуркові» зав’язують очі шарфом і він шукає всіх  за плесканням в долоні, дзвіночком,  іншими звуками. Того кого першого спіймали, стає ведучим и гра починається з початку.

В селі Новий Мерчик «Хованки» дещо відрізняються від схожих ігор інших регіонів України. Наявні мовні особливості місцевих жителів, вибір ведучого та місця проведення, сюжетної лінії, ходу гри. Незмінною залишається тільки  рухлива основа.

Гра починається з обрання ведучого із загальної кількості учасників, який керуватиме основною дією гри. Він стає біля заздалегідь  визначеного місця проведення гри (дерева, стовпа, пенька тощо), відвертається від інших учасників, закриваючи очі руками, і голосно рахує до п’яти примовляючи:

«Один, два, три, чотири, п’ять

Я іду шукати!

Не сховався хто

Я не винуват!»

В цей час інші гравці розбігаються хто куди і ховаються в такому місці, щоб їх важко було знайти. Порахувавши, ведучий починає шукати. Перший учасник, якого буде знайдено повинен наввипередки з ведучим добігти до місця початку гри і прокричати:

«Стукі-стукі тошка!»

Час вносить зміни у зміст народних ігор, створює багато різних варіантів. На жаль, сучасна молодь не має на меті досліджувати та розвивати свою скарбничку мудрості, їх серця заполонили сучасні технічні засоби та технології, які затьмарюють розум та фізичний розвиток.