Дитяча гра як елемент культури українського народ 
на Харківщині
Бардаков Валерій Романович

Невід’ємною частиною культури українського народу є народна гра. Народні ігри, відомі нам як забава, але досліджуючи їх маємо багатющий матеріал для з'ясування історичних основ формування української нації, коріння і звичаїв, вірувань та традицій.
Гра має багатовікову  історію. Аналіз змісту ігор дітей різних епох наводить на висновок, що гра, як правило,  виникла після праці або на її основі. 
З глибокої давнини діти наслідували дії дорослих, реалізуючи їх у іграх. Очевидно тому діти первісних людей відображали в своїх іграх війну, полювання, землеробські процеси. Вони наслідували і оволодівали найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекало їх у дорослому житті. А.С. Макаренко вважав, що яка дитина буде в грі, така буде і в праці.
Передаючись з покоління в покоління, змінюючись і виникаючи знову, народні ігри задовольняли всі вікові особливості дітей. Найактивніший період життя людини – це дитинство. Під час забав у дитячому віці виявляється найбільша рухова активність, через те у дитячому фольклорному надбанні багато рухливих ігор та ігор з різними предметами.  Поки батьки невпинно працювали в полі, вуличні ігри були своєрідним дитячим садком та школою водночас. Вони стали першими вчителями українських дітлахів.
У ігровій скарбниці найменших дітей присутні материнські наспіви, потішки, забавлянки. Наприклад: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона», «Горошок». Їх ритмічний зміст легко наслідувався малечею.
З дітьми дошкільного та шкільного віку використовували тексти лічилок, примовок, перегукувань, закличок, рухливих та хороводних ігор. Це такі як «Еники-беники», «Ати-бати йшли солдати», «Дощику-дощику», «Жили у бабусі...», «Платочок», «Козаки – розбійники», «Краски», «Курочка-чубарочка», «Галя по садочку ходила...», «Подоляночка». Вони мають невеликий віршований зміст тексту для співу та запам’ятовування і  неважкі  імітаційно – танцювальні рухи. Цей період вважається найрізноманітнішим.
Ігри старших же повторюють рухи дорослих та передають характерні події з життя українського народу: сімейне життя, буденне життя, події характерні для даної епохи, обрядові та календарні цикли. Це - «Ой на горі жито», «Перепілоньку», «Рибак і рибка».
Останні займали важливе місце в діяльності людей. Вони відображали духовне життя, історію та вірування наших предків, які передавалися та наслідувалися нащадками донині. Розповсюджені такі ігри: «Верба б’є», «На те й Андрія, щоб хлопці гуляли», «Ходить Йванко», «Битки», «Ходить коза», «Ой на Івана, ой на купала» та інші. 
Із часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення. Вони були духовним підґрунттям для формування культури особистості суспільства, а лишилося від них тільки молодіжні та дитячі забави. 
Нажаль, сучасна молодь не має на меті досліджувати та розвивати свою скарбничку мудрості, їх серця заполонили сучасні технічні засоби та технології, які затьмарюють розум та фізичний розвиток.